Англ.: lighting; нім.: Beleuchtung; ісп.: iluminación; франц.: éclairage1. Замість терміна “освітлення” в сучасній практиці дедалі частіше вживаєтьсятермін “світло”. Очевидно, тому, що функція освітлювача полягає не просто в освітленні темного місця, а радше в його творчій діяльності за допомогою світла. Німецькою мовою термін Lichtregie (світлова режисура), англійською мовою термін lighting design (світловий дизайн) також підкреслюють визначальну функцію світла у виставі. Після “панівних” понять, як-от актор-король, режисер, сценограф – сьогодні саме освітлювач (абсолютний господар освітлення) часто стає ключовою дійовою особою вистави. Ще на початку ХХ ст. Аппіа вказував на значення світла у грі актора: “Світло володіє майже чудодійною силою пластичності. Несе в собі всі ступені яскравості, всі варіанти кольорів (як палітра), всі засоби рухливості. Воно здатне витворювати тіні, розповсюджувати у просторі гармонію вібрацій, як це властиво музиці. Завдяки світлу ми здобуваємо повну експресивну потужність простору, якщо цей простір призначено для сприймання гри актора “(Appia, 1954 : 39).2. Світло втручається у виставу. Воно не тільки виступає декоративним елементом, але й сприяє увиразненню сенсу вистави. Драматургічні та семіологічні функціїсвітла безмежні: освітлювати або коментувати дію, ізолювати актора або окремий елемент сцени, створювати певну атмосферу, ритмізувати виставу, допомагати прочитати поставу, зокрема щодо розвитку арґументів і почуттів тощо.Артикулюючи простір і час, світло стає одним з основних оповісників вистави, оскільки коментує геть усю репрезентацію і врешті-решт виявляє й визначає процес її розвитку. Прекрасний матеріал неймовірної сили, рухливості й пластичності, воно надає сцені певної тональності, видозмінює сценічну дію, контролює ритм вистави, забезпечує взаємодію різних моментів, координує сценічні системи, переплітаючи або ізолюючи їх.3. Техніка світла довела свою пластичність і “музичну” впливовість. Світло– “єдиний зовнішній чинник, спроможний впливати на уяву глядача без розсіювання його уваги; воно володіє силою впливу подібно до музики; воно збуджує затаєні почуття, бо така його властивість; воно є живим елементом, певною мірою флюїдом уяви, бо декорація – це мертва річ” [Дюллен (Dullin, 1969 : 80)]. Надихаючи таким чином простір і актора, світло набуває майже метафізичного виміру. Воно контролює, видозмінює і нюансує сенс, будучи безмежно пластичним елементом, воно стає протилежністю до дискретних знаків: “так / ні”, “правда / брехня”; “біле / чорне”; “знак / не-знак”. Воно є знаком атмосфери, оскільки з’єднує відокремлені й розкидані елементи і проникає в них, немов у субстанцію, де зароджується життя.Літ.: Bablet, 1973; Bergman, 1977; “Travail théâtral”, n˚ 31, 1978; Bonnat, 1982;Oxford Companion, 1983 (historique); Valentin, 1994; Pavis, 1996 a.
