Крізь віки до сьогодення...
Народився він в останні роки язичества й наречений був ім'ям Антипа. І хоча про те, до якого соціального стану він належав, майже нічого невідомо, його вважають далеким родичем Малуші й Добрині.
Вирішивши усамітнитися від світу, він викопав печеру в дніпровських кручах і якийсь час жив там, а потім спустився до Києва й пішов до Візантії.
Є відомості, що місцем постригу Антипи-Антонія був Івер-ський грузинський монастир на горі св. Афон.
Освоївши грамоту й основи християнства, монастирський студитський устав, він незабаром повертається до київських печер над Дніпром.
Поступово довкола нього стали збиратися освічені люди, яким довелося пізніше відіграти значну роль у церковно-політичному житті Русі.
На прохання Антонія великий князь подарував ченцям у вічне користування гору, де й нині височіє Києво-Печерська Лавра.
«І звідти почався Печерський монастир...» — говорить літопис, наводячи дані, що Антоній призначив ігуменом монастиря Феодосія, у майбутньому так само канонізованого.
На довгі роки й століття Києво-Печерський монастир став оплотом руського літописання, православного світогляду й громадської думки, що протистоїть візантійському впливу та засуджує князівські міжусобиці.